Видано книгу мудрості українських волхвів

6 червня ц. р. в Кобзарській світлиці Українського дому в Києві видавництво “Темпора” й автор Володимир Кушпет провели презентацію унікальної книжки – “Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (ХІХ – поч. ХХ ст.)” (592 стор. з ілюстр., наклад 2000 прим.), повідомляє УНІАН.

Володимир Кушпет присвятив свою працю “світлій пам’яті Порфирія Мартиновича” – визначного художника, етнолога, знавця кобзарської традиції. Саме через індивідуальний досвід П. Мартиновича дійшли до нас відомості про “Устиянські (устинські) книги”, які передавалися з вуст у вуста ще від волхвів з язичницької прадавнини. Цю усну книгу народної пам’яті, мудрості, духовного досвіду й таємних дієвих знань зберігали кобзарі – народні співці.

Співці-кобзарі, мудрі старці належали до духовної верстви традиційного українського суспільства. Кобзарство, як і характерництво, таке глибинне духовне явище в нашій культурі, що його нам важко нині осягнути в усій повноті. Кобзарство – релікт прадавньої системи забезпечення достовірним дієвим знанням українського суспільства, що гарантувало цілісність і продуктивну взаємодію всіх його верств і поколінь. Тому в “Заклинанії” для посвячуваних у таїни одвічних знань устиянських книг заповідається: “Братіє незряча! ...Пам’яттю і розумом не ослабніть. ...Хай уст не розверзнуть ваших. Хай очі блудливі не узрять тайників душ ваших. Хай вуха ізуїта та церкви не учують правдивого гласу книг устинських”. “Бережися ще гірше, чим од змія скусителя, книжників і фарисеїв, ченців і послушників “божих”, ...і всіх прихвостнів пичатних законів, бо всі вони ладні зміняти тайницю на золото й похвали. ...Правди пошукайте в тайниках устинських книг. Любові до людей поучітьця у горя”, – сказано в “Післязаклинальному слові”.

Саме силою правди й любові мудрі сліпці-ясновидці виводили зрячих на духовну дорогу – на шлях Ладу. Недарма тоталітарний режим знищив залишки духовної верстви в 30-х роках ХХ століття. “Поки вустинські книги бували, то правда бувала”, – посвідчив лірник Гнат Сливка.

Володимир Кушпет засвоїв мистецтво гри на старосвітських інструментах від Георгія Ткаченка, а через записи Порфирія Мартиновича прилучився до духовних таїн кобзарства. Пам’ять про вчителів і громадянський обов’язок подвигли його на цю працю.

Довідка:

Кобзарі — українські народні співці, які були творцями і хранителями історичних пісень і дум (мелодійних речитативів змінюваних форм), а також релігійних піснеспівів, супроводжуваних грою на кобзі або бандурі.

Кобзарство своїм корінням сягає часів Київської Русі.

Сюжети дум та пісень про боротьбу проти турецько-татарських напасників і польської шляхти стали важливими історичними джерелами, створеними кобзарями — безпосередніми учасниками подій — під час походів або після них. Героями творів кобзарів ставали улюблені в народі історичні постаті: Самійло Кішка, Байда, Маруся Богуславка, Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Петро Дорошенко, Іван Богун…

Незрячі співці утворювали братства або гурти на взірець ремісничих цехів. У братствах існували майстри й учні, які впродовж двох років опановували не тільки кобзарську майстерність, а й таємну так звану «лебійську» мову й мали дотримуватися встановлених корпоративних правил, порушення яких каралося. Незрячі кобзарі були не жебраками, що випрошують милостиню, а професіональними виконавцями, які грою на бандурі та співом заробляли собі на життя.

У 1930-иx р. було розгорнуто кампанію боротьби проти українського націоналізму. Багато кобзарів були заарештовані та й зникли безслід. Чутки про те що було скликано З'їзд кобзарів де всіх учасників було страчено доказів не знайшли. Наприкінці 20го сторіччя Київський Кобзарський Цех почав відродження традиції Кобзарства.